Маяк повертає додому.

Ніч

Пізньої листопадової ночі над Верболісом глухо гуркотіло, і блискавка різала небо над хатами раптом знову.

У черговій залі служби 112 диспетчер Тарас Грейнджер відкинувся в кріслі, втомлено потягнувся навіть мовчки.

Та шоста лінія спалахнула зеленим, і він натиснув гарнітуру, ковтаючи холодну каву без цукру сьогодні.

—Верболіс, сто дванадцять, що у вас сталося?—прошепотів він тихіше, намагаючись звучати спокійно для наляканої дитини у цю грізну ніч.

Дім

Дощ барабанив по даху швидкої, поки вона мчала вглиб полів за містом Верболісом у темряві.

У дитячій лікарні «Сосновий Вид» коридори світилися біло, і запах антисептика різав ніс до сльози.

Вранці, коли гроза стихла, Мар’яна повернулася на провулок Вербовий із слідчою валізою для огляду житла.

Того ж дня до лікарні приїхала Калина Гарт, давня подруга родини, у вицвілому плащі осінньому.

Через дві доби Емму виписали під нагляд, і Калина забрала її до будинку за соснами.

Слід

Наступного ранку Мар’яна поїхала на перехрестя біля старого мосту, де гроза збила світлофор майже вщент.

Тарас переглянув записи станцій: у ніч зникнення Богдан рухався трасою на північ, а тоді обірвався.

На сьомий день після дзвінка невідомий чоловік нарешті прийшов до тями в районній палаті сам.

За кілька днів до звістки про Богдана Калина стояла в залі суду Верболіса, стискаючи папку.

Коли Мар’яна довела, що невідомий — Богдан, стало ясно: гаманець і телефон зникли після аварії.

Суд

У палаті Богдан лежав блідий, рука в пов’язці, і тремтів від слабкості, коли відчинилися двері.

За кілька днів суддя Федорчук зібрала коротке засідання, щоб переглянути опіку, бо батька вже знайшли.

Першої ясної суботи листопада сусіди прийшли на провулок Вербовий з граблями, фарбою та пакетами продуктів.

Коли настала надвечір’я, Богдан і Емма вперше знову переночували у своєму домі на провулку Вербовому.

Наступного дня Верболіс став тихим: люди читали новини, але вже не сміялися й не злословили.

Повернення

Наприкінці листопада Богдан міг ходити без милиць, хоча ребра ще нили, і лікарі дозволили виписку.

Надвечір’я було прозоре й холодне, і останні промінці ковзали по дошках ґанку, коли вони зупинилися.

У грудневі дні Верболіс жив повільніше: люди частіше віталися, менше сперечалися, ніби пам’ятали Еммин шепіт.

Богдан повісив біля телефону листок: «Як страшно — дзвони 112», щоб Емма пам’ятала завжди це.

Коли знову зібралася гроза наприкінці грудня, Емма не ховалася, а сіла біля вікна з Рудиком.

Поради, які варто взяти з цієї історії

По-перше, якщо дитина лишається сама й голодна, телефонуйте 112 негайно, без сорому та зайвих слів. По-друге, домовтеся про «людину довіри» на випадок біди: сусідку, родича, вчительку поруч для дитини заздалегідь. По-третє, стежте за водою та їжею в домі, особливо під час відключень і буревіїв узимку. По-четверте, не судіть сім’ю за виглядом двору: інколи це знак раптового лиха без чиєїсь вини. По-п’яте, зберігайте чеки, довідки, контакти лікарів, щоб швидко пояснити ситуацію службам у перші хвилини пошуку. По-шосте, говоріть з дітьми про межі: любов не ранить, не лякає, не принижує ніколи тут. І нарешті, обирайте співчуття замість пліток: тоді навіть маленький маяк поверне когось додому крізь темряву.